Переможна пісня тятиви
— Лікар Ковпан цього тижня не приймає. Вона поїхала на чемпіонат світу!
— таку відповідь одного разу почув я у віконечку інформації в реєстратурі
поліклінічного відділення 3-ї міської лікарні у Львові.Сказано це було якось особливо, з гордістю. Справді, як з'ясувалося згодом, колектив лікарні пишається лікарем-стоматологом Валентиною Ковпан, слідкує за її виступами, радіє успіхам у спорті. Медсестри стоматологічного відділу подбали про велику географічну карту, на якій систематично відзначають місця, де змагається «наша Валя». Відзначені там у різні роки Ашхабад і Копенгаген, притулені до підніжжя Альп французький Гренобль і швейцарський Інтерлакен, добре знайомі нашим лучникам Нова Каховка і Клайпеда, а також Загреб і Монреаль. Позначок на карті багато, адже за останні десять років Валя пропустила тільки одне важливе змагання — чемпіонат світу 1977 року в Австралії. Ранньої весни того року її поздоровляли з великою радістю — народженням сина Дениса. Не всі спеціалісти вірили, що Валентина Ковпан зможе так швидко повернутися у великий спорт, знову стати лідером збірної. Адже після здобуття срібної медалі на Олімпійських іграх у Монреалі Валя практично півтора року не брала до рук свій лук. Зустрічаючи іноді її чоловіка, відомого львівського п'ятиборця Леоніда Іванова, також, як і Валя, заслуженого майстра спорту, я неодмінно запитував: «Як Валя?.. Як Денис?..» — але ніколи не цікавився вголос, чи скоро Валя вийде на стрільбище, бо знав, як сильно віддана вона спортові. Більше, ніж будь-хто, вірив у спортсменку, знаючи відмінно її можливості, Михайло Кронідович Хусківадзе — перший тренер, людина, яка навчила її тримати лук та привела до вершин спортивної слави. Валя пригадує, як уперше приїхала до Львова з єдиною метою: вступити до медичного. В рідному селі Петроострові на Кіровоградщині, закінчуючи десятирічку, дівчина мріяла поїхати у велике красиве місто вчитися, щоб стати лікарем, допомагати людям у біді. Вже тоді у тихої, спокійної та милої дівчини проявлявся твердий характер, неабияка наполегливість. Якщо своїм співучим приємним голосом вона твердо казала «так», то ніщо не могло похитнути цього слова. Вступні екзамени до інституту пройшли успішно, і восени 1966 року Валя стала студенткою. Подруги з кімнати в гуртожитку швидко знайшли собі заняття до душі. А Валя вирішила зайнятися спортом. Спокійна, може, навіть трохи флегматична,, вона хотіла перевірити свої здібності, наполегливо трудитися, досягти чого-небудь. У ній, душевній та ліричній, з дитинства невибагливій, жила здатність здійснювати рішучі кроки. В інституті в той час ходили легенди про керівника секції стрільби з лука Хусківадзе. Мовляв, кожного робить майстром спорту, чемпіоном. До того ж там усі — відмінники навчання... Одного разу, після занять, дівчата попросили завідуючого кафедрою фізвиховання інституту, кандидата педагогічних наук Володимира Миколайовича Мухіна розповісти про Хусківадзе — людину, яка видавалася їм, першокурсницям, загадковою і суворою. В цій розповіді вони почули багато цікавого і повчального. Тривалий час кафедру фізвиховання інституту очолювала заслужений тренер УРСР Алла Олександрівна Софроненко. Енергійна, вольова жінка, спеціаліст з художньої гімнастики, вона добре розуміла, як важливо мати на кафедрі людей, повністю відданих спорту, готових на самопожертву заради улюбленої справи. І восени 1963 року Софроненко запрошує на кафедру нового викладача, спеціаліста з кульової стрільби та стрільби з лука Михайла Кронідовича Хусківадзе. Згодом він і його вихованці принесли медичному інститутові всесоюзну славу. Але все по порядку. Далі |